Вітаю Вас, Гість | RSS
Неділя, 23.07.2017, 23:41

Поради батькам, які прагнуть розвивати здібності своїх дітей:

  • Не стримувати розкриття потенціальних можливостей психіки;
  • Уникати однобокості в навчанні та вихованні;
  • Не позбавляти дитини ігор, забав, казок, створювати умови для виходу дитячої енергії, рухливості, емоційності;
  • Допомагайте дитині в задоволенні основних людських потреб (почуття безпеки, кохання, повага до оточуючих), оскільки людина, енергія якої пригнічена загальними проблемами, найменше спроможна досягти висот самовираження;
  • Залишайте дитину на самоті й дозволяйте займатися своїми справами. Пам'ятайте: "Якщо ви хочете своїй дитині добра, навчіть її обходитися без вас"
  • Підтримуйте здібності дитини до творчості й виявляйте співчуття до невдач. Уникайте незадовільної оцінки творчих спроб дитини;
  • Будьте терплячими до ідей, поважайте допитливість, запитання дитини. Відповідайте на всі запитання, навіть якщо вони, на ваш погляд, виходять за рамки дозволеного;
  • Навчати слід не того, що може сама дитина, а того, що вона опановує за допомогою дорослого.

БАТЬКІВСЬКІ МІФИ

Формування міфів у широкому контексті обмежень, помилкових установок - це улюблене заняття гомосапієнс упродовж його розвитку. Цей процес відбувається не тільки вглиб, до джерел свідомого існування людини, а й ушир, охоплюючи все нові групи, детерміновані за різними ознаками - соціальними, професійними, віковими. Тема цієї статті стосується виховних міфів, породжених у батьківському середовищі названі нижче міфи було виділено і структуровано в процесі багаторічної практи­ки. Нумерація випадкова і не пов'язана з пріоритетністю або підвищеною поширеністю міфів.

МІФ 1. Будь-яка дитина може стати лідером

Роль лідера настільки широко рекламується, настільки великий на неї попит, що з'явилися школи лідерів і ледве не фабрики лідерів, де за ваші гроші обіцяють зробити з дитини керівни­ка будь-якого масштабу.

Антиміф. Не кожна дитина може бути ліде­ром і не кожному можна бути лідером! Якщо ця роль нав'язана, якщо вона не відповідає психо-фізіологічній організації дитини, вона може зав­дати їй шкоди. Я зустрічала чимало дітей, які панічно бояться поразки, їм колись пояснили дорослі, що скрізь і в усьому вони повинні бути першими. І тепер діти уникають будь-яких си­туацій, пов'язаних з ризиком: не підносять руки на уроці, не беруть участі у змаганнях.

І ще один момент: роль лідера пов'язана з колосальною відповідальністю за інших, її не можна делегувати або передати підлеглим. Чи можуть ці діти взяти на себе таку відпові­дальність, адже в ній - ще більше ризику?

МІФ 2. Будь-яка дитина може зрозуміти мову переконання, логіки, раціонального пояснення

Я часто чую від батьків: «Поясніть йому, що він має добре вчитися, не прогулювати».

Антиміф. Якби це було можливо, то наші діти давно уже були б ідеальними, адже вони чують дуже багато настанов. Але поведінка більшості дітей ірраціональна. Вона підкоряється не логіці, а динаміці емо­ційних процесів. А емоції «ближчі до тіла». Вони більше впливають на поведінку.

МІФ 3. Якщо в моєї дитини є від мене секрети, отже, вона мені не довіряє

Антиміф. Дитина, яка нормально розвиваєть­ся, завжди прагне ствердити своє право на недо­торканність приватного життя. Це такий важ­ливий процес, як, наприклад, ріст зубів або во­лосся. Саме ці межі допомагають їй почуватися повноцінним власником свого внутрішнього світу. Дорослий, який відчуває особисту тери­торію дитини, незабаром відчує її подяку і по­вагу.

Якось молода подружня пара зі своєю п'ятирічною дитиною відвідала ресторан. Офіціант прий­няв замовлення в батьків, а потім серйозно поди­вився на маля і запитав його: «А ви що хочете за­мовити ?». Маля помовчало, а потім вимовило вра­жено: «Господи! Він вважає, що я справжній».

Далеко не завжди батьки можуть виділити своїй дитині персональний поверх або навіть окрему кімнату. Але завжди знайдеться місце для її особистого столу, шафи (бажано такої, що відокремлює «персональну» частину кімнати), особистих книжок і зошитів, яких ніхто не має права торкатися без дозволу дитини.

МІФ 4. Заборона на виявлення почуттів

У нашій моделі культури вважається неприс­тойним, якщо чоловік плаче, виявляє розпач. Але, можливо, саме це приводить до меншої три­валості життя серед чоловіків. Це статистика. Останнім часом заборона на почуття поши­рюється і на жінок, тому що нині модний ти­паж - це жінка-лідер або ділова жінка, що не має права бути істеричною і слабкою.

Усі ці заборони придумали явно не психоло­ги. До речі, маленькі діти інтуїтивно намагають­ся уникати невротичного самопригнічення. А іноді й перебільшують емоції, не вважаючи їхнє виявлення поганим.

Антиміф. Жити в режимі напруження і са­мопригнічення небезпечно. Емоції, як і будь-яка фізична енергія, не можуть раптово зникну­ти. Потрібен часовий ресурс, щоб вони згасли. Але, як і у фізичному світі, цю енергію можна перевести з однієї якості в іншу, сублімувати її.

Агресія може звучати як злість. І тоді носій цієї емоційної енергії вплутується в бійку або роз­биває вітрину. Але можливий і інший сценарій. Агресія - це сила почуття, експресія. Агресивна людина сідає за фортепіано і з почуттям виконує п'єси. Або розряджає агресію в темпераментно­му танці, в енергійних спортивних вправах.

МІФ 5. Якщо дитиною не опікуватися і не кон­тролювати її, вона взагалі нічого не робитиме

У крайньому разі це спільне виконання уроків, невсипущий контроль за виконанням домашніх обов'язків. Звичайно, таким батькам страшно зняти контроль, тому що в дитини, яку перестають спонукати до дії, різко знижується успішність.

Антиміф. Головна небезпека міфу полягає в тому, що контрольована дитина не набуває на­вичок самоорганізації і самодисципліни, у неї не розвивається вольовий компонент психіки. Воля, як відомо, виявляється тільки в ситуаціях подолання перешкод. У дитини ситуацій подо­лання немає, їй не потрібно себе спонукати до дії, це роблять дорослі.

МІФ 6. Коли ми лаємо дітей, вони все одно знають, що ми їх любимо

Антиміф. Запевняю вас: не знають. Дитяча підсвідомість буквально сприймає слова. У підсвідомості немає почуття гумору, воно не може оцінити контекст або побачити другий план ска­заного. У результаті можуть формуватися негативні життєві сценарії. Якщо дитина чує з вуст значи­мого дорослого, що вона - ледащо або егоїст, то для підсвідомості це - команда, яку треба вико­нати. По суті - це навіювання в гіпнозі. Вихід: дотримуватися золотого правила пси­хології. Необхідно назавжди відокремити погані вчинки дитини від її особистості, давати нега­тивну оцінку тільки вчинкам, а не особистості. Не «ти поганий», а «ти вчинив некоректно, не­справедливо, нечесно». Є ще чудова форма спілкування з дитиною, що дозволяє доросло­му висловити свої почуття дитині, спонукати її до необхідної дії і при цьому не завдати шкоди. Це так звані «Я-висловлювання».

Структура «Я-висловлювання»: у ньому має бути вказівка на пережите дорослим почуття; його причина і очікуваний результат.

Приклад: «Я ображаюся і злюся, коли ти при­ходиш додому пізно вночі, не попереджаючи мене про це заздалегідь. Я хочу, щоб ти завжди дзвонив мені до 22-ої години і повідомляв, де ти і коли будеш удома».

Діти іноді справді не підозрюють про те, що ми відчуваємо, і їм корисно про це знати. Але головна перевага «Я-висловлювання» у тому, що воно не ставить дитину в позицію ворога. Ми просто говоримо, що чекаємо від неї певної дії.

Якщо ж піддатися спокусі й використовувати «Ти-повідомлення» (звинувачення), то це - шлях до конфронтації.

МІФ 7. Не можна хвалити дитину - виросте егоїстом і задавакою

Можливо, дитина буде саме такою, якщо бать­ки з будь-якого приводу називатимуть її генієм або месією, якому немає рівних у природі. По-перше, у неї може виникнути конфлікт із соці­альним оточенням, яке в ній чомусь не визнає генія. По-друге, може виникнути конфлікт з бать­ками. Якщо дитина така важлива, то самі дорослі, мабуть, нічого не варті. Але й похвали боятися не треба. Аргументована похвала необхідна для дітей. Ви ж не позбавляєте своїх дітей ласощів.

Антиміф. Давно помітили педагоги і психо­логи: заохочення - найдієвіший виховний ме­тод! Перестаратися можна тільки з нещирими компліментами. Але якщо нагорода заслуже­на - не бійтеся вручити її героєві! У заохочен­нях корисна зворотна пропорція між оцінкою вчинку й особистості. Пропоную проектувати гарні вчинки дитини на її особистість. Не секрет, що батьки дуже часто проектують на дітей самих себе, бачать у них свої переваги, і викорінюють у них свої вади.

МІФ 8. Дитина має почуватися королем у сім'ї. Адже вона ще встигне зазнати жорстокості й не­справедливості світу

Мені траплялися батьки, які ознайомилися з японською системою виховання дітей. Вони впевнені, що ані лаяти, ані карати дитину не можна, це вб'є у ній ініціативу і пригнітить твор­чу особистість.

Антиміф. Зверніть увагу: діти часто поводять­ся так, наче хочуть, щоб їх зупинили, вони на­риваються на покарання. Психоемоційна сфера дитини, особливо підлітка, дуже хистка. Вони ще не можуть керувати своїми емоціями, не ма­ють внутрішніх систем контролю за поведінкою. У такій ситуації необхідний хоча б зовнішній контроль, але він має бути проміжним, а не по­стійним і наполегливим.

МІФ 9. Психологічним міфом є така настано­ва батьків своїй дитині: «Головне, щоб ніхто з ото­чення не мав приводу про тебе погано сказати або погано подумати»

Антиміф. Для того, щоб погано сказати про когось, зовсім не потрібен привід. Зрештою, його завжди можна вигадати. Небезпека міфу в тому, що він формує оцінне мислення і безмеж­ну залежність від суспільної думки. «Синдром відмінника», страх отримати не­гативну оцінку оточення робить людину напру­женою і тривожною, змушує жити в постійному режимі самопригнічення. А це - шлях до не­врозу.

 

ЯКА Ж ІСНУЄ ПРОТИОТРУТА?

Не поспішайте ставити оцінку вчинкові ди­тини, якщо не знаєте її мотивів! І ще важливо пам'ятати, що навіть у поганих вчинках є пози­тивний ресурс. Для цього потрібно лише зміни­ти фокус сприйняття проблеми. Так, як зробив це мудрий візир з притчі.

Падишахові наснився сон, що в нього випали всі зуби. Запросив він першого візира і запитує: «Що означає мій сон?».

- Це поганий сон, - сказав візир. - Він озна­чає, що один за одним помруть усі твої родичі.

Падишах наказав стратити першого візира.

Потім він запросив другого візира і розповів йому той самий сон.

- О, вітаю тебе, великий падишаху. Тобі на­снився чудовий сон. Він означає, що ти проживеш довше за всіх своїх родичів.

Падишах щедро нагородив візира.

10 кроків, щоб стати кращими батьками

Крок 1 Любов є найважливішою потребою усіх дітей і однією з основних передумов позитивної поведінки дитини. Баьківська любов допомагає дитині формувати впевненість у собі, викликає почуття власної гідності.

Крок 2. Прислуховуйтесь до того, що говорить Ваша дитина. Цікавтеся тим, що вона робить, відчуває.

Крок 3. Всі взаємостосунки, в тому числі й ті, що будуються на любові й довірі, потребують певних обмежень. Батьки самі мають визначити ці обмеження для дітей. Пам`ятайте, що порушення дітьми будь-яких обмежень є для них природним процесом пізнання, і не варто це розцінювати як прояв неслухняності. Діти почуваються більш безпечно, коли батьки також дотримуються визначених ними обмежень.

Крок 4. Сміх допомагає розрядити напружену ситуацію. Часом батьки бувають надто серйозними. Це заважає їм сповна відчути радість батьківства. Вмійте побачити веселі моменти і дозволяйте собі сміх при кожній нагоді.

Крок 5. Намагайтеся побачити світ очима Вашої дитини і зрозуміти її почуття. Пригадайте, як Ви почувалися, коли були дитиною, і яким незрозуміоим здавався Вам світ дорослих, коли з Вами поводилися несправедливо.

Крок 6. Хваліть і заохочуйте дитину. Сподівайтеся, що дитина поводитиметься добре. Заохочуйте її докладати зусиль до цього. Хваліть за хорошу поведінку.

Крок 7. Поважайте свою дитину так, як поважали б дорослого. Дозвольте дитині брати участь у прийнятті рішень, особливо тих, що стосуються її. Прислухайтеся до думки дитини. Якщо ви змушені сказати дитині щось неприємне, подумайте, яким чином Ви сказали б це дорослому. Вибачайтеся, якщо вчинили щось неправильно по відношенню до дитини.

Крок 8. Плануйте розпорядок дня дитини. Малі діти почуватимуться більш безпечно, якщо дотримуватимуться чіткого розпорядку дня.

Крок 9. У кожній сім`ї є свої правила. Будьте послідовним в їх дотриманні і намагайтеся виявляти певну гнучкість щодо дотримання цих правил маленькими дітьми. Діти можуть бути введені в оману, якщо одного дня правило виконується, а іншого - відміняється.

Крок 10. Не забувайте про власні потреби. Коли батьківство починає надто нагадувати важку працю, і Ви відчуваєте, що Вам бракує терпіння, приділіть трохи часу лише собі. Робіть те, що приносить Вам задоволення. Якщо Ви розумієте, що втрачаєте контроль над собою і можете накричати на дитину, образити, принизити чи вдарити її, залиште дитину на кілька хвилин, порахйте до десяти і заспокойтеся.

Спілкування батьків і дітей

Чи завжди ми, батьки, розуміємо власну дитину? Чи завжди справедливо до неї ставимося?
  Проаналізуймо педагогічну ситуацію.
  Одного разу вчителька запитала першокласницю, тиху, задуману дівчинку:
  — Чого тобі найбільше хочеться?
  — Я хочу захворіти.
  — Чому? — здивувалася вчителька.
  — Коли я хворіла, мама сиділа біля мене, розмовляла, розказувала мені казки, читала книжки. Мені було так добре.
  — Про що свідчать слова дівчинки?
  — Чому так часто нашим дітям не вистачає уваги батьків?
  З раннього дитинства малюка виховує все, що його оточує: люди, речі, природа, суспільні явища. Але в усі періоди дитинства й юності, незважаючи на різноманітні впливи, найвідповідальнішою є роль батьків.
  Сім'я — особлива атмосфера, куди дитина несе свої радість і горе, роздуми і сумніви. І якщо учень не ділиться з батьками своїми думками, не розказує про свої справи, батькам варто задуматися над тим, чи справна їхня «машина сімейного виховання».
  Сімейне спілкування. Від цих слів віє теплотою і сердечністю, турботою про дітей, доброзичливістю і чуйністю. Психологи стверджують, що правильно організоване спілкування — запорука доброго настрою, душевного спокою. Проте встановлено, що ніде люди не ранять одне одного так боляче, як удома в сімейних конфліктах.
  Правильно роблять ті дорослі, які велику увагу приділяють повсякденному спілкуванню з дитиною. Вони розповідають багато цікавого, читають книжки, складають казки, обговорюють події дня. Виявляється, вмінням говорити з дитиною, правильно будувати спілкування володіють не всі батьки. Розмовляючи з колегою по роботі, ми відповідним чином підбираємо слова, намагаємося передбачати реакцію співбесідника, а спілкуючись із власними дітьми, керуємось, як правило, принципом «кажу все, що хочу». Слово — могутній засіб виховання, тому і користуватися ним слід дуже обережно, особливо в конфліктних ситуаціях.
  В. Сухомлинський підкреслював, що від того, яким буде слово матері — лагідним, добрим, уважним, розумним, сердечним чи дратівливим, сварливим, злим, — залежить і виховання у дітей почуття відповідальності. Відомий педагог неодноразово вказував на емоційність мовлення. «Як важливо,— підкреслював він,— щоб у кожному слові вихователя трепетала, хвилювалася, раділа й обурювалася жива людська пристрасть! Бо хоч який високий буде зміст слів, що їх чує дитина, вони залишаться для неї мертвими, поки в неї не займеться вогник почуття, не запульсує кров. Цю душевну повноту і насиченість слова не можна почерпнути ні з яких книжок, посібників, указівок. Вона дається тільки життям...».
  Стежте за власним мовленням. Пам'ятайте, що воно — відображення вашої особистості. Намагайтеся говорити спокійно, доброзичливо. Не зловживайте словами «повинен», «треба». Зверніть увагу на те, чи говорите дітям «дякую», «вибач», чи вистачає вам терпіння шукати все нові й нові слова для роз'яснення і переконання.
  Звичайно, спілкування не виключає вимогливості. Але вона не повинна домінувати у взаєминах дітей і батьків. «Дрібниці» слід виправляти, реагувати на них, але інколи вміти і не бачити.
  Пам'ятайте, що діти люблять не тільки слухати, але й думати, висловлювати власні судження, тобто вони хочуть брати участь у спілкуванні. Будьте уважними до мовлення дитини, адже мова, як відомо,— знаряддя культури спілкування. Ненав'язливе поправте малюка, який неправильно промовив слово чи побудував фразу, причому краще робити це по ходу розмови, так, щоб не переривати спілкування.
Важливо формувати у дітей навички ввічливого спілкування: вміти вислухати співбесідника, з повагою ставитися до його думки; вживати слова ввічливості відповідно до ситуацій, звертання: «пробачте, чи не скажете...»; «перепрошую, скажіть, будь ласка...», «вибачте...»; «спасибі...»; «дякую...»; «щиро дякую...»; «велике спасибі...» тощо. Будьте взаємоввічливі й частіше спілкуйтеся.

Киківська ЗОШ І-ІІІ ступенів © 2017 | Хостинг від uCoz